Украина декларирует переход на возобновляемые источники к 2050 году. Однако пока национальная энергетика не готова к темпам преобразований, предложенных европейским «энергопакета».
Навколо України стрімко постає нова енергетична реальність. Вона заснована на відновлюваних джерелах енергії (ВДЕ), децентралізації енергомереж, надпотужних джерелах акумуляції і «smart»-системах.
Аби стати частиною цієї реальності, нам потрібно поєднати стандарти національної енергетики із вимогами «Четвертого енергопакету», запропонованого Єврокомісією. По суті, це – масштабний кодекс під назвою «Чиста енергія для всіх європейців», що визначає стратегію енергетики ЄС на 10 років вперед.
Наріжним каменем є використання «зеленої» енергії і перехід від централізованих систем до розподіленої генерації. Домогосподарства, кооперативи і бізнес-осередки стають рівноцінними учасниками ринку. Вони поряд з іншими суб’єктами генерують, зберігають і використовують відновлювальну електроенергію.
Україна декларує перехід на поновлювані джерела до 2050 року. Однак поки національна енергетика не готова до темпів перетворень, запропонованих європейським «енергопакету». Нам не вистачає стратегічного бачення і законодавства, зокрема, яке регулює ринок маневрених потужностей. У результаті країна опинилася на роздоріжжі, оскільки гарантувала інвесторам «зелений тариф», але не змогла розумно розпорядитися отриманою «чистою» енергією.
Україні потрібна «зелена» енергетична стратегія, заснована на візії, запропонованій Єврокомісією. Її головні маркери – децентралізація, системи управління споживанням «smart grid», підвищення ролі електротранспорту в містах, мінісонячні електростанції (СЕС) з обмеженою потужністю, що дозволяють акумулювати енергію, а надлишки – реалізовувати через ринок.
Невідкладне завдання – законодавчо стимулювати в країні розвиток систем акумулювання. Генерувати енергію, а також інвестувати в системи управління і зберігання має бути вигідно. На всіх рівнях: від встановлення акумуляторів у домогосподарствах, до побудови високоманеврових потужностей, зокрема, систем накопичення електроенергії – «energy storage».
Наразі потужності для підтримки балансу енергосистем і створення маневреного резерву практично повністю забезпечуються гідроакумулюючими електростанціями (ГАЕС). Але при цьому темпи будівництва альтернативних «energy storage» за 10 років зросли майже удесятеро. У найближче десятиліття вони стануть реальною альтернативою ГАЕС.
Розвиток систем зберігання енергії – світовий інноваційний тренд. За оцінками Міжнародного агентства з відновлюваних джерел енергії (IRENA), до 2030 року загальна потужність акумуляторів на ринках Північної Америки, Європи і Південно-Східної Азії зросте до 250 ГВт. При тому, що 2014-го вона становила 0,8 ГВт.
У НЕК «Укренерго» розраховують, що національній енергосистемі до 2025-го буде потрібно додатково 2,5 ГВт високоманеврових потужностей для балансування енергії вітру і сонця. При цьому в аналітичному звіті компанії припускають, що на той час побудують тільки 0,5 ГВт.
Перспективним напрямком у регулюванні мереж є системи управління попитом енергоспоживання із використанням інтелектуальних електромереж «SmartGrid». Ідеться про вирівнювання добового споживання електроенергії за рахунок окремих домогосподарств.
У європейських країнах для балансування енергонавантаження використовують навіть електромобілі та гібриди. Їх заряджають з енергомережі, коли потрібно забрати звідти надлишки електрики, і віддають його назад у час пікових навантажень. У певний момент існуючих в Україні електрокарів буде достатньо, аби впливати на енергозабезпечення громад і домогосподарств.
До речі, в Європі «мильна бульбашка» прибудинкових СЕС, розрахованих виключно на продаж дорогої енергії, луснув 10 років тому. На той час місцеві домовласники хаотично набудували панелей, потужність яких значно перевищувала потреби господарств. Зрештою, влада Німеччини, Іспанії, Італії прийняли вольове рішення обмежити потужності прибудинкових станцій до рівня потреб середнього домогосподарства, збалансувавши ринок.
Україна зіткнулася з такими самими викликами. Власники значної частини «прибудинкових генерацій» використовують для своїх потреб 10 – 15% виробленої енергії. А решту – зливають у загальну мережу, посилюючи дисбаланси енергосистеми.
Аби уникнути цього, необхідно законодавчо визначити умови та вимоги будівництва, приєднання та експлуатації прибудинкових станцій, забезпечивши контроль відповідності обладнання. Це вирішить питання якості електроенергії, що вони постачають у мережу і коливання напруги.
На думку експертів, критична межа індивідуальної потужності прибудинкової ВЕС і СЕС – 10-15 МВт. Такі сонячні панелі здатні згладжувати піки споживання в енергосистемі в разі установки мінінакопичувачів. Все, що вище, ускладнює регулювання енергосистеми.
Ці та інші питання нам доведеться вирішувати максимально швидко. Якщо ми справді хочемо, щоб Україна стала частиною нової енергетичної реальності Європи.
