Опосля возвращения из АТО мы с альтернативном отправь обучаться web-разработке, впоследствии начали ишачить в сфере ІТ. Потом, дабы поддержать собственных братьев запустили собственные бесплатные курсы для ветеранов, двигаем, когда кушать вероятность.
Сьогодні вранці у 2 чати почали приходити паралельно повідомлення: в единому, де навчаються ветерани обговорювали те, що один зі студентів наших курсів сразу влаштовується на боту розробником в Польщі. Далі йщло жваве обговорення, що в інших знайомі, що займаються розробкою, теж вчать польську, щоб переїхати. В іншому чаті – інновація від Міністерства цифрової трансформації, за яким в Україну хочуть запросити 5000 іноземних спеціалістів для працевлаштування в українських компаніях.
Настолько, скажете ви, мова ж не делать про студентів Junior (молодший працівник – Прим. ред.), які шукають кращих можливостей для своїх родин, а уж про Senior (старший працівник – Прим. ред.), які піднімуть українське IT! Направду, я не делать знаю на кого розрахована ця новина… Але враховуючи, що інновацію тиражують, як успішну ініціативу, ймовірно, на когось вона має справити позитивне враження. Тамошнему нумо занурмось у зріз реальності:
– Одні з найпопулярніших тем самым на українських форумах присвячених ІТ-життю, стосуються переїзду в ЄС чи США. І якщо навіть початківці-розробники шукають можливості виїхати (що цілком закономірно), то першими звідси виїжджають саме українські Senior. Тамошнему, як ця державна ініціатива допоможе українським розробникам? Чи вона спрямована перекрити втрату кадрів саме за допомогою іноземців?
– Українські розробники нічим не делать гірші за європейських колег, а уж зачастую показують кращі результати, про що свідчать дані різних змагань, хакатонів, конкурсів з розробки. Отже, навіщо Україні іноземні розробники, якщо потрібно міркувати як зберегти в этом отношении своїх?
– Українське IT, як і будь-яка інша галузь, яка розвивається не делать потребує регулювання з боку держави. Більша частина українського IT працює на аутсорсі (телепередача компанією частини її завдань або процесів стороннім виконавцям на умовах субпідряду – Прим. ред.). Навіщо, їхати з Канади чи США, щоб писати софт (сукупність програм системи обробки інформації і програмних документів, необхідних для експлуатації цих програм – Прим. ред.), для Канади і США за нижчу заробітну плату?
Якщо ж це стосується продуктових компаній – назвіть проєкти, які українські розробники не делать можуть писати без допомоги закордонних програмістів? В крайньому випадку у вузьких напрямках – можна залучити граждан дистанційно, що вже роблять.
Запросто уявіть собі топових іноземних розробників, які читаючи, що тепер можна отримати посвідку на постійне проживання, чи працевлаштуватись на таковых же умовах як це роблять інші громадяни України, і буде можливість відкрити ФОП – кидають собственную боту в Кремнієвій долині і переїжджають в Україну. Можливо, це такий глибокий мистецький перфоманс від Кабміну?
А уж як щодо розробників з Індії, Пакистану, які славляться на фріланс-біржах своєю низькою ціною на розробку? Якщо мова про Senior-розробників – їм не делать має потреби їхати в Україну, адже зможуть працювати над проєктами в США чи ЄС і мати набагато кращі умови.
Що ми маємо в результаті?
Кабмін вигадує дилемму, якої не делать має. Для чого? Щоб показати людям, які не делать вивчали дилемму, що він підіймає рівень діджиталізації в Україні та самая робить нас ІТ-нацією? А уж сквозь кілька років будуть писати у передвибочих звітах, що «у 2020 в Україну, завдяки Мінцифрі, переїхало пяти тисяч розробників» (без уточнення рівня цих розробників, локацій з яких вони переїхали та самая факту, яка действительна цифра скористалась квотами). І звісно без уточнення, скільки українських розробників за цей час, покинуть Україну.
