В Словакии состоялись парламентские выборы, в ходе которых убедительную победу получила протестная партия OLaNO – построена на деньги местного миллиардера, без всякой идеологии, без четких политических позиций, но – якобы «заостренная» на борьбу с коррупцией. Кажется, что на Словакию ждет бурное будущее …
Словаччина – далеко не найбільша й не найвпливовіша країна Євросоюзу. Це та сама країна, яку президент Зеленський навіть переплутав зі Словенією – настільки, певно, вона маленька. Але цікавим є те, що саме ця невеличка європейська держава доволі часто стає своєрідним «камертоном» нових європейських політичних трендів. Тому експерти ставляться до словацьких виборів зазвичай з неабиякою повагою та цікавістю.
Судячи з результату нинішніх парламентських виборів, громадянам Словаччини вкрай набридли корупція та організована злочинність в політиці – тому що партія, яка перемогла нині, загалом, пообіцяла словакам саме це: боротьбу з корупцією та криміналом. Більш нічого. Хто ж вони – переможці, й чого від них чекати?
Певно, ці вибори стали в недовгій історії незалежної Словаччини найнапруженішими та найагресивнішими. Їх можна назвати виборами великих надій та великого гніву. Майже два роки тому в цій невеличкій країні сталося політичне вбивство – був убитий відомий журналіст-розслідувач Ян Кучак та його наречена, Мартина Кушнірова. Це подвійне вбивство обурило словацьке суспільство так сильно, що більшість жителів країни відчули, що вони живуть в державі, яка є наскрізь просякнута мафіозними кланами й керується корумпованими політиками, й кримінальними олігархами. Саме тому всі соціологічні опитування, які проводилися за місяці та тижні напередодні виборів, прогнозували рішучі політичні зміни.
Вибори протесту та кара соціал-демократам
Що ж, тепер зміна політичного ландшафту в Словаччині може вважатися довершеним фактом – але яким чином він змінився? Насправді, зовсім не так, як прогнозували соціологи. Більшість виборців віддала свої голоси за чисто протестні партії, які відрізняються правоконсервативними, правопопулістичними й, насамперед – антиєвропейськими позиціями. Щоправда, слід зазначити, що неонацисти зазнали ще більшої поразки, ніж правлячі досі соціал-демократи, але з умовного «поміркованого», ліберал-консервативного табору до словацького парламенту потрапила одна-єдина партія.
З іншого боку, спостерігачі вважають переможців, партію OlaNO, проєвропейською та ліберальною – й сподіваються, що разом із парою-трійкою інших партій вона зможе набрати в парламенті більшість приблизно в 90 мандатів зі 150. Її лідер, 46-річний Ігор Матович, вже встиг заявити, що «Словаччина перемогла мафію». Він демонстративно відмовився проводити перемовини з лідерами правлячої досі соціал-демократичної партії Smer-SD, яка втратила більш, ніж 10% голосів виборців та набрала трохи більше за 18%. Своє небажання навіть думати про коаліцію з соціал-демократами Матович пояснив просто: «З представниками мафії переговорів не веду«.
Далебі, велика проблема полягає в тому, що OLaNO справді є класичною протестною партією. Це означає, що її програма – це, скоріш, перелік того, чого вона не буде робити, які дії попередників вважає шкідливими та що вона збирається зупинити, заборонити чи скасувати. Про свої будівничі плани ні ця партія, ані її лідер майже нічого досі не говорили. Сам Ігор Матович, до речі, теж олігарх, телевізійний магнат – позиціонує себе, як «звичайну людину» (сама назва його партії розшифровується, як «Звичайні люди та незалежні особистості»). Заради побудови собі іміджу непримиренного борця з корупцією та злочинною владою він залучив чималі медійні ресурси.
Щодо керівних наразі словацьких соціал-демократів, то вони програли, як то кажуть, вчисту. Партія SMER-SD, яка правила країною з 2006 року, насправді є лише номінально соціал-демократичною. Насправді ж, її ідеологія більше схиляється до націоналістично-правопопулістської. Дехто зі спостерігачів вважає, що 18%, які вона отримала цього разу – це більше, ніж очікувалося. Разом із ними, вибори програли їх партнери – неонацистська партія «Народна партія «Наша Словаччина» (LSNS) такого собі Маріана Котлеби – вона набрала близько 8% голосів, менше, ніж чотири роки тому.
Шість відсотків отримав «новачок» нинішніх перегонів – ліберально-консервативна партія «Za Ludi» («За людей») колишнього президента Словаччини Андрея Кіски – вона може розраховувати на входження до коаліції з переможцями.
«За» та «проти» Ігоря Матовича
Загалом же, результати парламентських виборів у Словаччині демонструють картину глибокого розколу. Більшість виборців бажає глибоких змін, реформ – більше правової держави, більше прозорості та кращої соціальної політики. Проте для здійснення мети ця більшість зробила ставку на протестувальників, які здебільшого пропонують щось знищити, щось скасувати, а от що збудувати натомість – не знають. «Звичайні люди» Ігоря Матовича не складають враження профі – скоріш, це щось на кшталт «Слуг народу» в нинішньому українському парламенті: як то кажуть, «з кожної стріхи – по соломині».
Дуже показовою в цьому плані сам лідер «звичайних», 46-річний Ігор Матович. Свій капітал він заробив на безкоштовних рекламних газетах і вже десяток років називає себе «цивільним активістом», випускаючи на телебаченні гучні, провокативні реаліті-шоу. То він символічно «конфіскує» у своїх телепрограмах нерухомість, яка належить нібито корумпованим політикам, а то знімає на відеокамеру підозрілі маленькі фірми, через які нібито зі Словаччини викачуються в офшори величезні гроші. Було так, що його однопартійці запалили перед урядовою резиденцією в Братиславі тисячі свічок, які символізували жалобу за «тисячами жертв корупції в системі охорони здоров’я»…
При цьому Матович має так чи інак конфлікти не лише з усіма іншими словацькими партіями, а й з власними товаришами по OLaNO, багато з яких протягом минулих років просто пішли з його партії. Ігоря Матовича вважають егоцентриком та розбишакою словацької політики, а його партію – «шоу однієї людини». З чітких його позицій відомі такі: він проти абортів, проти надання прав гомосексуалістам та проти прийняття в Словаччині біженців. Він виступає за обмеження соціальної допомоги словацьким ромам та за введення окремо для них спеціальних «програм примусової зайнятості». Водночас він виступає за більшу децентралізацію влади та за повну прозорість словацької політики.
Саме через те, що Ігор Матович встиг побити горщики з усіма словацькими партіями, в його власної партії тепер є величезна проблема: хоча вона й перемогла на виборах, але партнерів для керівної коаліції може просто не знайти. Найімовірнішими партнерами є правоконсервативні популісти з партії Sme Rodina («Ми – сім’я») підприємця Бориса Коллара, а також, як уже зазначалося, «За людей» експрезидента Андрея Кіски. Але Матович уже встиг обізвати «босами мафії» як Коллара, так і Кіску, й чи схочуть вони підтримувати уряд, в якому більшість матимуть «звичайні» – невідомо.
З огляду на це, багато спостерігачів у Словаччині вважають політичні перспективи країни, м’яко кажучи, туманними. «Бути проти всіх – не досить», написала, зокрема, Беата Балогова, головна редакторка газети SME. На її думку, Матович має наводити мости з усіма демократичними силами в країні й заради цього докорінно змінити свій характер та свої звички. Словацький політолог Павол Хардос вважає Матовича «взірцем політика-популіста» й зазначає, що його перемога – це піррова перемога для Словаччини. В його словах є велика частка правди: зрештою, «звичайні люди» набрали не 73, а лише 25 відсотків і не можуть розраховувати на «монобільшість» у парламенті.
